Рецензія

Історії про продажних копів вже були неодноразово. Історії про чесних поліцейських - теж. Історіями про протистояння мафії та поліції вже давно нікого не здивуєш.

Але історій про протистояння пристойного хлопчика, який виріс в продажного копа, та сина мафії, який став чесним поліцейським не так багато. Мабуть тому Мартіну Скорсезе захотілось перезняти гонконгську стрічку на свій розсуд.

Не знаю, як в оригінальній картині, але в своєму варіанті Мартін залишився вірний своїм традиціям - детальна розповідь про головних героїв від їх дитинства.

Слухняний онук з бідного кварталу, Колін Салліван, приваблений легким заробітком великих грошей і впевненістю місцевого "хрещеного батька" Френка Костелло. Той вирощує його, як свого сина, і відправляє навчатись до поліцейської академії. Його кар"єра просто біжить вгору і невдовзі він стає керівником групи відділу внутрішніх розслідувань, не забуваючи постійно інформувати свого "тата" про небезпечні для того наміри поліції. Натомість Біллі Костіган з злочинним світом знайомий від народження - злочинцями були усі чоловіки його сім"ї, що погано скінчилось для його батька та дядька. Сам же він вирішив не лише обрати чесне життя, а й стати захисником чесних людей - поліцейським. Завдяки своїй біографії він не може навіть мріяти про кар"єру, але знайомої зі світом мафії людини потребує комісар відділку Квінан та начальник відділу прикриття Дігнем - найперше випробне завдання для Костігана буде дуже важке, адже йому потрібно вивести на чисту воду самого невловимого боса Костелло, в банду якого під прикриттям і засилають Біллі. На жаль йому доводиться не лише грати злочинця перед бандитами, а й виводити на чисту воду невідомого "щура", який виказує усі плани поліції. Через постійний витік інформації справу Біллі засекречують, і про те, що він коп, відтепер знатимуть лише дві людини. Шпаги двох відступників схрестилися...

Скорсезе відомий тим, як він, м"яко кажучи, неспішно, але з дуже високою реалістичністю, розгортає сюжет в стрічках.

Не відрізняються нічим і "Відступники" - дві з гаком години глядач спостерігати за інтригуючим змаганням двох "кротів" в протилежних світах. Додатковим бонусом йде показ життя мафії в усьому його непривабливому, але реальному вигляді - з брутально-жорстокими "донами", одного з яких чудово відобразив Джек Ніколсон (йому завжди вдавались ролі "двоногих хижаків"), з розбірками та ріками крові, з вибиванням грошей і постійною недовірою один до одного, з відрубаними руками і сплюндрованими тілами простих "шісток".

В цьому стрічка дуже схожа на іншу картину Скорсезе 16-тирічної давнини - "Славні хлопці", тільки з поправкою на нашу сучасність. Але це лише фон, основним залишається змагання, схоже на гру в «морський бій» - з супротивником, про якого ти знаєш лише те, що він існує.

Від Деймона тут багато не вимагалось – йому потрібно було лише показати «золотого» хлопчика, у якого завжди «все схоплено», впевненого в собі, хитрого, безжального, який піде до своєї мети по трупах і легко пристосовується до будь-якого середовища, до того ж майже нічим не ризикую чого, хіба що тюремним ув‘язенням.

Інша справа роль Леонардо – його герой хоче виборсатись з болота, але для цього від нього вимагають пірнути на саме його дно, а що роблять тамтешні мешканці зі зрадниками Біллі чудово знає

Тут змішані сильні почуття, які потрібно передати і потрібно сказати, що загалом Ді Капрі, кар‘єру якого з часів «Титаніка» тримає на плаву лише його добрий геній Скорсезе, який дав йому головні ролі вже в трьох своїх картинах, справляється – з режисером вони вже добре спрацювались, а минулі ролі дали йому можливість потренувати необхідні риси. До речі, вже відомо, що його наступним фільмом буде чергова біографічна стрічка Скорсезе, де він гратиме Рузвельта.

Також цікавими вийшли другорядні ролі: Мартіна Шина - він добре передав поліцейського комісара, який без вагань піде на смерть заради підлеглого, Алека Болдуіна - він, на жаль, чомусь останнім часом просто експлуатує свої ранні образи, що нагадує на думки про акторську пенсію, а це було б дивно, особливо коли взяти в приклад того ж Ніколсона.

Ну а Вера Фаріга своїм миловидним личком та пронизливими блакитними очима компенсувала свою третьорядну антуражну роль - антураж повинен бути доречним, а у неї якраз не рафінована модельна привабливість, на приклади якої страждають деякі інші фільми, а звичайна, просто "з родзинкою".

Підсумовуючи можна сказати, що коли вам подобається смакування детективної історії і у вас міцна витримка, то вам цілком можна переглянути стрічку Скорсезе – мені сподобалось спостерігати за танцями героїв на дорозі, що веде їх усіх до пекла, бо ж гра зі злочинним світом завжди закінчується кулею в голові, як би нас не намагалися запевнити в протилежному різні розважальні поліцейські серіали. Особливо раджу український варіант дублювання -він просто чудовий.

В протилежному випадку, коли душа бажає швидкого розгортання подій, екшну, великої стрілянини та хепі-енду – не марнуйте час, бо це не той випадок. Тут інше життя.