Продюсер Олексій Сєрков: "Народжуваність" українського кіно може підвищити реклама"
Понеділок, 30 липня 2007 01:41

 © Олексій-Нестор Науменко, "Газета по-київськи"

В наш час в касах кінотеатрів не буває черг на прем'єру українського фільму – вони з'являються лише під час виходу чергового голлівудського блокбастера. Що робити? Відроджувати школу українського кіно? Можливо. Але, з іншого боку, в російському "ВГИК", наприклад, ситуація не набагато краща за наші кіноінститути, але кіно в Росії розвивається. Вибивати фінансування? Так, звісно. Адже гроші в Україні є – вони просто до кіно чомусь не доходять. У тому, чому так виходить, і як бути далі, "Газета..." спробувала розібратися разом з президентом Асоціації продюсерів України Олексієм Сєрковим.

– Олексію, кажучи про відродження українського кіно, всі відбуваються загальними фразами: мовляв, потрібно відроджувати школу, виділяти кошти... Чи можете ви запропонувати якийсь реальний варіант?

– Треба пригадати, що в радянські часи в Україні було 25 тисяч екранів. Сьогодні – всього двісті. Можливо, до кінця року буде триста. Цієї кількості недостатньо, аби кіно окупалося. Тому в першу чергу треба фінансувати будівництво кінотеатрів і пересувних кінобудок для сільських районів... Можливо, з часом ми прийдемо до того, що потрібно відмовлятися від плівки і йти шляхом Сполучених Штатів чи Росії: влаштовувати супутниковий електронний кінопоказ.

– А чи є сенс працювати з кіноплівкою? Адже останнім часом навіть такі "консервативні" режисери, як Олександр Сокуров, активно використовують нові засоби у виробництві кіно – відео-технологію.

– Минулого року в Україні на плівку було знято п'ять фільмів. Цього року, можливо, буде десять.

– На державні кошти знімали?

– Ні, це гроші незалежних продюсерів. Які, до речі, в наший країні не підпадають під класичне визначення "менеджер кіновиробництва". В Україні продюсери – це йі інвестори, і режисери, і кастінг-директори... Держава ж намагається щось фінансувати через кіностудію ім. Довженко, але дуже вже довго у них йде виробництво. Зараз у нас знімають дуже мало. А добре було б знімати 52 українських фільми на рік, аби кожного тижня робити прем'єру...

– Що ж заважає?

– Грошей в Україні вдосталь. Але поки що вони не працюють на нашу економіку і національне кіно. Тільки після отримання преференцій з боку держави по оподаткуванню можна буде говорити про бажання українських і зарубіжних продюсерів знімати кіно для України. Коли це трапиться? Всі ми чекаємо з приходом нового парламенту ратифікації нових законів і підписання Європейської хартії про спільне виробництво. В цьому випадку податки оплачуватимуться за законами тієї країни, де відбувається зйомка. Українські виробники хочуть знімати кіно для України, але поки не бачать в цьому фінансового сенсу. Кіно в Україні знімається і для Європи, і для Росії, але платежі, всі фінансові транзакції проводяться за межами нашої країни. Тому кіно у нас знімається, але держава від цього нічого не має.

– Чим Україна цікава Європі в сенсі виробництва кіно?

– Україна – це нова локація для світового кінобізнесу: знімати тут дешевше. Загальна площа наших павільйонів – близько 30 тисяч квадратних метрів, країна багата пейзажами – Карпати, Крим, Одеса, степи... У нас є знімальне устаткування, тому безглуздо їхати, скажімо, з Великобританії і тягнути техніку автомобілями – все це можна знайти і тут. Але найважливіше при цьому – ми пропонуємо знімати кіно спільно і ділити права. Таким чином, наш продукт зможе отримати вихід на ринки Європи, і ми зможемо отримувати доходи з тих ринків.

– Прецеденти є?

– Чогось особливо успішного я не пригадаю. Але знаю, що зараз планується кілька спільних проектів.

– Досвід країн Балтики, що досягли успіху в частині спільного кіновиробництва із Західною Європою, нам може якось допомогти?

– Звісно. Але є принципова різниця: у них підписана Європейська хартія про спільне виробництво. У нас таке поки що неможливо. У нашому випадку мова йде не про спільне кіно, а про те, що Україну просто використовують за невеликі гроші. При цьому наша сторона не бере участь в розподілі доходів від авторських прав. Ще прикладом для нас може бути Словенія: там кіноіндустрія динамічно розвивається – держава допомагає. На два мільйони жителів у них 70 екранів. У Словенії працюють декілька студій, оснащених найсучаснішим устаткуванням. Правда, вони не знімають словенського кіно, а служать базою для європейського кіновиробництва.

– А Росія?

– Там ситуація, звісно, набагато краще, ніж у нас. Але теж є проблеми. Країна набагато більша, у них жорстко регламентована трансляція національного продукту і на телебаченні, і в кіно: на рік це складає близько п'яти тисяч годин. За всього бажання і ресурсу росіяни не можуть забезпечити свої телеканали такою кількістю власного продукту, тому звертаються до України. Зараз всі великі українські виробники працюють на російський ринок.

– Але для внутрішнього ринку у нас щось знімають, чи все йде "на експорт"?

– Все кіно, яке знімається в Україні, так чи інакше використовується і на нашому ринку. Але жоден з продуктів, створених з українською мовою, не є рентабельним.

– А що з кінопрокатом: чи можна порівняти Україну з якою-небудь європейською країною за об'ємом прибутків в цій області?

– Ми знаходимося на одному з найостанніших місць в Європі. Україну можна порівнювати з країнами, де населення – 3-4 мільйони. За статистикою, в кіно у нас ходять в середньому півлюдини на рік, тобто кожен житель відвідує кінотеатр один раз на два роки. Максимум, що збирають голлівудські блокбастери – це 3-4 мільйони доларів. Тому є куди розвиватися, але потрібно виховувати у нашого населення культуру відвідування кінотеатрів.

– Як?

– Пам'ятаєте, роки два тому була соціальна реклама "Кохаймося!"? Так от, тоді Держкомстат вперше за роки незалежності України зафіксував поліпшення демографічної ситуації, коли народжуваність перевищила смертність.

– Тобто просто потрібна реклама?

– Так, треба написати: "Ходіть в кіно!" Звісно, якщо ще й ПДВ заберуть, то квитки стануть дешевші на 20%. Це буде додатковим стимулом.

– Ми всі говоримо про комерцію. А які існують шляхи для розвитку національного кінематографа, де окрім вигоди було б ще й кіно як мистецтво?

– Розвиток я асоціюю тільки із збільшенням ємкості кіноіндустрії. Чи ви говорите про такі величини, як Довженко і Сергій Бондарчук?

– Саме так. Про те, щоб наше кіно було і комерційно успішним, і в той же час не шаблонним, авторським.

– Дуже цікаве питання. Я боюся поки про це думати. Мені б дуже хотілося, щоб коли-небудь за прикладом італійської, французької або німецької школи так само говорили і про українське кіно. На жаль, я поки що не бачу передумов для цього: ані економічних, ані етнографічних. Що таке Україна - ще не у всьому світі розуміють. Дякувати богу, нас вже не асоціюють з Росією, ведмедями, шапками-вушанками і балалайками. Але й про те, що у нас є культура і мистецтво в Європі знає дуже вузьке коло людей. Спершу слід підняти загальний рівень країни, а потім вже говорити про відродження українського кіно.

  
Коментарі читачів

You must javascript enabled to use this form

Іменинники
28 травня
logo
logo

Кайлі Міноуґ (49)
logo
Хостинг та підтримка надані
Украинский портАл Ua-links каталог сайтів Украинская Баннерная Сеть
UA TOP Bloggers BlogMemes.ru