Гран Торіно (Gran Torino)

Режисер: Клінт Іствуд
Сценарій: Нік Шенк (за романом Дейва Йоханссона)
Актори: Клінт Іствуд
Виробництво студії: Warner Bros, Village Roadshow Pictures, Malpaso Productions, Double Nickel Entertainment, Gerber Pictures (США)
Рейтинг (в США): R
Прем'єра в світі: 17.12.2008
Прем'єра в Україні: 09.04.2009
Кінопрокатник в Україні: Кіноманія

Прощавання великого актора зі своїми прихильниками - Клінт Іствуд назвав цю роль своєю останньою акторською роботою.

Волт Ковальські - ветеран Корейської війни, самотня стара людина з твердими принципами, у якої після смерті дружини не залишилось нічого в цьому світі, окрім будинку, гвинтівки, з якою Волт пройшов всю війну, та автомобіля. В той же час довкола оселі Волта все більше і більше будинків купуються азіатами, які втікають від комуністичної влади, і квартал починає перетворюватись на такий собі "чайнатаун" - з молодіжними бандами, наркотиками, грабіжництвом та гвалтуваннями. Якось увечері він ловить сина своїх нових сусідів на місці злочину - він намагався викрасти у Волта основний скарб його життя: класичний седан Ford Gran Torino 1972-го року випуску. Звісно, це не робить почуття Волта до азіатів більш теплими. Але дуже швидко з'ясовується, що хлопця просто примусила до злочину одна з місцевих банд, яка тепер переслідує його за небажання стати такими, як вони - і тоді Волт стає на його захист і намагається допомогти юному китайцю зайняти гідне місце в американському житті. 

 

Навколишній світ змінюється - це вже бачать навіть дуже неуважні люди.

Одні нації відмирають, відходячи у небуття разом зі своїми мовою та культурою, інші - виходять на історичну сцену, займаючи все більше і більше простору. Конфлікт поколінь, які раніше змінювали одне одного без особливих змін, загострився до максимуму - батьки та діти дуже часто живуть в настільки відмінних системах цінностей, що інколи нагадують жителів різних планет. Звісно, це не можуть не відчувати люди мистецтва, які пишуть книжки і знімають фільми на відповідні теми - хто з пацифічно-християнським поглядом, хто з позиції відстороненого спостерігача, хто агресивні і злі. Але здебільшого всі вони досить молоді люди, а хто ж може висловити точку зору старих краще за самих старих - тим паче, коли мова йде про самого Клінта Іствуда, який пережив вже не одне покоління акторів, режисерів та глядачів, наблизившись впритул до вісімдесятиліття. Завершивши в позаминулому році епохальний проект з двох фільмів, який торкався досі болючого питання стосунків США та Японії в другій світовій війні, Клінт вирішив перенести свою увагу з поля бою, де конфлікт цивілізацій розгортався в масштабах армій і флотів, на взаємне непорозуміння окремих людей, які живуть в сусідніх будинках. І повірте - це зовсім не значить, що пристрасті будуть менш бурхліві, швидше навпаки, вони будуть надзвичайно палкі, тим паче в такому наближенні набувають чіткості деталі, які втрачаються в бойових діях, де все йде за приказкою "одна смерть - трагедія, а мільйон - звичайна статистика".

Власне кажучи, "Гран Торіно" зовсім не про масові незаконні міграції, зростання чисельності азіатського населення, підліткову злочинність та меркантильність і черствість сучасних дітей. Тобто фільм, як би не здавалось на перший погляд - він не про все те погане, що зараз кожна людина в будь-якій країні світу бачить довкола себе. Замість китайських банд можна абсолютно спокійно уявити українських гопників чи арабських безробітних у Франції - від цього картина світу, в якому в епоху глобалізації проблеми виявились спільними, абсолютно не зміниться. Фільм якраз про те нечисленне гарне, що зараз доживає свого віку, замкнувшись у власних почуттях та інколи визираючи зі своєї гарно укріпленої домівки, аби з подивом поглянути на сучасний світ, який в шаленому ритмі женеться кудись в невідомому напрямку, зариваючись в купи бруду, який сам і продукує, та й сховатись назад, лише перед смертю вибухаючи феєрверком своїх переконань, як справжня зірка. І досконально це все зобразити міг лише сам Іствуд - враховуючи, що цей фільм є його прощальним помахом руки прихильникам своєї майстерності, яким він завершив свою акторську кар'єру, виникають сильні підозри щодо досить великої долі автобіографічності в кількох днях життя його персонажа Волта Ковальські. Хоча... можливо це таке враження складається просто через те, що Іствуд завжди грає свої ролі відмінно, тим паче що всі вони досить схожі між собою: усі ці неговіркі суворі чоловіки з поглядами та характером, міцність яких далеко перевищує алмази і з віком абсолютно не змінюється.

Його герой виходить на центральний план з перших кадрів і не сходить з нього до останніх - "Гран Торіно" є театром одного актора, якого цілком досить для того, щоб майже дві години тримати прикутою до себе увагу глядачів. Звісно, це не пішло на користь іншим акторам, чиї ролі змальовано крупними мазками, досить шаблонно та схематично, як задній план на театральній сцені: стерва-невістка, придурок-син, холоднокровна хвойда-онука, негри та китайці - бандити, усі вони слугують лише декораціями для самого Іствуда. Така метода чудово підходить, аби прощально вклонитись з цієї сцени, але від неї страждає суть сюжету - Клінт не дає жодної відповіді на питання "що робити, аби не виховати таких дітей?" чи "як врятувати свою дитину від вуличних бандитів?". Хтось може вважати це егоїзмом Іствуда-актора, хтось навпаки оцінить надану Іствудом-режисером можливість подумати над цими питаннями, які рано чи пізно зустрінуть в темному провулку кожного. В будь-якому випадку можна сказати лише одне - на таких людях, як Іствуд, тримався кінематограф ХХ століття, і хто його знає, яким буде століття кіно-ХХІ, але особисто мені в ньому буде дуже сильно не вистачати брудного, але дуже хорошого Гаррі. Віват, пане Іствуде...

 


Коментарі читачів

You must javascript enabled to use this form

Іменинники
15 грудня
logo
logo

Стюарт Таунсенд (47)
logo
logo

Джулі Теймор (67)
logo
Хостинг та підтримка надані
Украинский портАл Ua-links каталог сайтів Украинская Баннерная Сеть
UA TOP Bloggers BlogMemes.ru