Народження дитини для сучасного чоловіка вже великий стрес, як факт, не кажучи вже про те, що народжуються вони нині здебільшого тоді, коли таткові "стукає" більше сорока і він починає замислюватись не лише про кар'єру, гроші, дівок та пиво, а й про майбутнє - наприклад, хто йому через двадцять років принесе склянку води. Пітер Хайвей саме з таких "пізніх татусів", а на додачу до цього він ще й втрапляє в халепу, оскільки його життєвий шлях перетинається з серпантином Ітана Тремблі - викапаним "дитям квітів", який ніби лише вчора вийшов за двері комуни хіпі: абсолютно не пристосованим до сучасного життя, але надзвичайно життєрадісним і нетактовним товстунцем Ітаном. Оскільки завдяки цьому дурневі їх обох зняли з літака і заборонили надалі пересуватись повітряним транспортом, а це в США значить приблизно те саме, що в Україні присудити людині їхати через всю країну на велосипеді, то бідному Пітеру доведеться провести з цим дурником ще багато дових годин.

Фільм "Встигнути до..." належить відразу до декількох категорій, що одразу вимальовує її цільову аудиторію. По-перше - це "роад-муві", фільм про мандрівку Америкою. По-друге - це практично "ситком", себто комедія ситуацій, в які потрапляють герої дорогою до традиційної для цього жанру появи дитини. Ну і по-третє - це черговий "обкурений" продукт режисера Тодда Філіпса. Цей молодий пан почав кар'єру режисера (а також продюсера і сценариста) з документального фільму про найскандальнішу панкову зірку американської рок-сцени GG Allin, який "склеїв ласти" від передозу героїном за рік до того, а продовжив молодіжною комедією "Дорожня пригода", котра зібрала надзвичайно гарну, як для тупенької підліткової комедії, суму грошей у вісім своїх бюджетів. Це натякнуло фінансовим босам Голлівуду на те, що з нього можуть бути люди і йому дали розім'ятися спочатку на комедії "Стара школа", яка повернула чотири бюджети, та повнометражному рімейку давнього комедійного телесеріалу "Старскі і Хатч" (три бюджети), після чого настав крах його кар'єри у вигляді "Школи негідників", яку не врятував навіть Біллі Боб Торнтон - вона не повернула і половини витрачених на неї коштів. Після такого зазвичай молоді режисери-початківці зникають назавжди десь в нетрях пивних барів, але Тодд продемонстрував, що в нього повірили недарма.

Після трирічної перерви, протягом якої він впав так низько, що почав знімати фільми для телепрокату, Філіпс випустив шалену бомбу "Похмілля у Вегасі", яка при бюджеті в 35 мільйонів зібрала майже півмільярда, що для комедії вже неймовірно, і навіть вхопила одного "Золотого глобуса". Це одразу реабілітувало його, як комерційного кіновиробника - йому виділили удвічі більше грошей і наказали зняти щось подібне, тільки замінити маловідомих хлопців кимось знаменитим (але зі збереженням смішного товстунчика Галіфіанакіса, на якому, власне, і трималося все "Похмілля"). Як наказали - так він і зробив: Купера та Хелмса замінили одним суперпопулярним нині Робертом Дауні-молодшим, замість Майка Тайсона взяли оскароносного Джеймі Фокса, ну а на залишок грошей накупили суб'єктів на маленькі ролі: "орлинооку" Мішель Монаган, "природжену вбивцю" Джульєт Люїс та репера RZA. Сюжет залишився майже без змін - головному герою треба кудись втрапити, а нехлюй Галіфіанакіс йому всіляко перешкоджає. Гумор аналогічний - якщо вам не до вподоби жарти типу варіння кави з праху небіжчика або прилюдного онанізму(виключно в якості ліків для кращого сну!), то не витрачайте гроші. Такі фільми треба дивитись повністю відключивши мозок, а краще як і його герої - забити баки чимось на кшталт "трави" або хоча б пива і тоді під час перегляду можна надірвати живіт. В крайньому випадку навіть на тверезу голову там знайдеться кілька справді смішних моментів, хоча шедевром "Встигнути до..." назвати і не можна - ані геніального і тонкого гумору, ані навіть якоїсь особливої акторської гри там нема і близько, зрештою сіткоми не для того знімають. Але рівень у стрічки все ж вище за твори схожого за стилем Джадда Апатова - і то хліб. Чи хоча б чіпси - до пива для перегляду.