Яке кіно ви любите? Романтичне чи може розважальне, інтелектуальне або  нехитрі, але видовищні блокбастери? Якщо так - вам ця стрічка точно не підійде. Вона взагалі мало кого може влаштувати. Чули про кінофільм "Нью-Йорку, я люблю тебе"? Забудьте, фільм Марка Манна можна було б назвати "Нью-Йорку, я тебе ненавиджу". Його місто разюче відрізняється від гламурного мегаполісу, показаного в комедіях чи бойовиках - тут нема хмарочосів даунтауну, нових блискучих машин чи гарно вдягнених людей, тут нема банкірів і працівниць глянцевих журналів, навіть жодного офісного клерка. Нью-Йорк Манна - загниваюча клоака, наповнена неохайними людьми з поганим минулим і ще більш гіршим майбутнім, клопівникам нижнього Іст-Сайду, які не бачили нових шпалер з часів Великої Депресії, та смітниками, старою технікою і брудною білизною. Чули про "американську мрію"? Забудьте, це не сюди.

Тут мешкають не ті мізерні долі відсотка населення найбільшого міста США, які її досягли, а всі інші, чий політ до мрії був обірваний буденною реальністю і перебірливими працівниками відділу підбору персоналу, біомаса мегаполісу, яка створює своїми трупами теплий грунт для сильних світу цього, приїжджаючи до "Великого Яблука" в гонитві за успіхом і осідаючи десь недалеко від самого дна, балансуючи на межі між "я винен власнику квартири за минулий місяць" і "я вже бомж". Головними героями є дві хвойди-індивідуалки та їхній водій, який живе на їхні гроші та на бонус інколи отримує мінети  - та на їх місці міг бути хто завгодно з нижчої ланки багатомільйонного людського мурашника: прибиральники, слюсарі гаражних автомайстерень, клерки підвальних контор чи розвізники дешевої китайської їжі. Одним словом ті, кому вже нічого в цьому житті "не світить", окрім як виконати свою роль гвинтика в механізмі людського суспільства і тихо померти десь під дверима дешевого бару. Хто знає про цю сторону життя людських міст - той не побачить в фільмі нічого нового.

Хто не знає - навряд чи витримає його перегляд далі вступних титрів, які йдуть під з'ясування Вайолет та Мії питання, як коректніше називати акт дефекації - цензурно чи ні. Хто пробереться далі - на того чекає практично документальне реаліті-шоу. Майкл Манн максимально відсторонюється від свого ж фільму, виконуючи роль оператора, що бігає за головними героями, знімаючи на плівку один день їхнього борсання в сумному болоті, яке вони називають життям. Для більшої достовірності Джон, водій подружок-хвойд у виконанні Кіану Рівза, на перших тридцяти хвилинах краде професійну відеокамеру зі знімального майданчика і далі весь фільм є очима глядача в світ свого Нью-Йорку без купюр, де його жителі не снідають в шикарних ресторанах чи займаються шопінгом в бутіках на п'ятій авеню, а їдять в брудних забігайлівках, злягаються, ходять в туалет, крадуть, напиваються, нюхають наркоту, курять, матюкаються і сплять на брудних ліжках. Неприємно? На жаль отаке воно - неприкрашене життя того місця, куди ти опускаєшся у випадку смуги невдач, хибного вибору або припинення боротьби за місце під сонцем хоча б на секунду. У фільма нема чіткого сюжету, його можна перемотувати, зупиняти чи дивитись з будь-якого місця - однаково, це просто погляд на один день нью-йоркських невдах, одного з яких легко і майже не граючи ролі, а показуючи свій звичний спосіб життя грає мезагірка "Матриці" Кіану Рівз, життя і вигляд якого після особистих трагедій мало чим відрізняється від свого екранного образу.

Навряд чи у цього фільму буде багато вдоволених чи хоча б потенційних глядачів. Надто вже депресивно, особливо для тих, хто уявляє собі Велике Яблуко раєм на землі, змальованим Керрі Брешоу.

Надто беземоційно, відсторонено і негативно.

Надто брудно і безпросвітно.

Але максимально реалістично.

Таке вже життя.