Цілих п'ять років минуло з того дня, коли на екрани вийшла перша частина пригод одного з "дітей" Marvel Comics - доктора Брюса Беннера, який перетворювався на зеленого Халка, коли його злили. П'ять років, насправді, дуже великий період, хоч таким і не здається. За цей час діти, які за віковим обмеженням змогли піти на першого "Халка" без батьків вже закінчили школу, потужність комп'ютерів зросла в кілька разів, а Ерік Бана став надто знаменитим, виконавши ролі Гектора та агента МОССАД, аби далі займатись дитячими забавками.

Оскільки до коміксів та їх екранізацій справді ставлення у суспільства дещо зневажливе, тим більшим було здивування усіх, хто слідкує за американським кінобізнесом, коли про свою участь в проекті оголосив сам Едвард Нортон - людина непересічного акторського таланту та, до цього часу, прихильник складних і багатогранних ролей в драматичних фільмах. Після такої звістки поява в переліку акторів колишньої ельфійської принцеси Лів Тайлер, оскароносного Віль’яма Гарта та одного з улюбленців Квентіна Тарантіно Тіма Рота - останній потрапив на знімальний майданчик відразу зі зйомок у самого Френсіса Форда Копполи - вже навіть не викликала жодних емоцій.

Такий "десант" відомих акторів, який в підлітковій стрічці глядачі не бачили, мабуть, з часів "Бетмен назавжди", та 150-мільйонний бюджет давали підставу для сподівань принаймні на щось особливе. Моя думка - сподівання, якщо вони у когось були, не справдяться. Перед нами черговий типовий представник племені Marvel, типовий настільки, що його можна брати за еталон, чи за один суцільний штамп - кому як більше подобається. Але відразу варто зазначити, що до кількох людей претензій не може бути жодних.

В першу чергу це режисер Луї Летер'є, автор обох "Перевізників" - на відміну від абсолютно одноманітної першої частини, друга має шанс запам’ятатись хоча б досить цікаво знятими бойовими сценами та бадьорим, без затягувань і провисань в дії, викладенням сюжету - неповних дві години під час перегляду пролітають практично непомітно. Другим йде Тім Рот - після абсолютно бездарної "Території незайманості" роль Еміля Блонскі можна вважати видатною, оскільки в ній досить і драматизму, і властивої "тарантінівським" героям Рота шаленості, що ховається до свого часу в глибині зовні непримітного героя. В принципі можна навіть зрозуміти появу в кадрі Лів Тайлер, яка від часів "Володаря перснів" набула більшої популярності в якості матері, а не акторки - краще так повертатись на екран, аніж ніяк. Хоча, як на мене, її набуті після народження дитини пишні форми досить сильно контрастували з худим Нортоном, котрий давно втратив форму, набрану свого часу для "Американської історії Х". Для завершення переліку позитивних сторін залишається, вже традиційно, відзначити мистецтво американської комп’ютерної графіки, хоча це вже давно нікого не дивує.

Головним же негативом стрічки, як не дивно, виявився сам Нортон. Звісно, сама стрічка не є представником високого мистецтва, до якої можна було б ставити високий рівень вимог, але ж не до Нортона. Давно відомо, що йому здається затісно в професії актора і він намагається освоїти суміжні спеціальності, зокрема у нього вже є досвід режисерської роботи над проектом "Зберігаючи віру", також він вже набув деякого досвіду в якості продюсера. "Неораною" для Едварда залишилась тільки професія сценариста, яку він вивчає поки що лише редагуючи сценарії фільмів, в яких грає. На жаль, бути таким же гарним сценаристом, як актором та режисером, йому заважає власна активна позиція в політичних та соціальних питаннях, які Нортон намагається розкривати в усіх своїх проектах останнього часу. І коли додана до першоджерела Сомерсета Моема тематика громадянської війни в Китаї в романтичній мелодрамі хоч і вибивалась із загального сюжету, але більш-менш йому пасувала, то усілякі аналогії з грецькими міфами, зокрема історії з Прометеєм, які Нортон додав до банального підліткового коміксу, виглядають зовсім незугарно - приблизно як музикант зі скрипкою Страдіварі, котрий дає концерт на дні народження в "Макдональдсі". До того ж, окрім цих недоладних ниточок, сценарій, який був повністю перероблений Нортоном, не може запропонувати глядачу нічого, окрім стандартної схеми з моральними стражданнями опроміненого головного супергероя, який втікає від військових, та перемагає суперзлодія завдяки сумному погляду коханої дівчини. І це після "Людей Х", де не лише ті самі моральні страждання були передані набагато краще, а й існувала інша проблематика - стосунки мутантів не тільки з людьми, а й між собою.

Втім, останні кадри, в яких з'являється відомий після весняної прем'єри "Залізної людини" Тоні Старк, нагадують, що Всесвіт Marvel Comics величезний, в ньому існують сотні основних та другорядних героїв, сюжетні лінії яких переплітаються одна з одною, утворюючи ситуативні союзи та тимчасові протистояння - наступним фільмом, очевидно, буде злиття кіносерій про Халка та Залізну людину в одному фільмі, а враховуючи вже анонсовану екранізацію "Капітана Америки", який за коміксами теж приєднувався до цієї групи, на нас чекає ще не один такий гарний зовні, але прісний всередині "кіногамбургер". От тільки Нортона в ньому, найімовірніше, не візьме участь - зараз він повністю віддався екранізації новели Джонатана Літема "Сирітський Бруклін", де його ім'я буде стояти не лише на першому місці в списку акторів, а й займатиме позиції режисера, продюсера і, нарешті, сценариста. Едварду залишається тільки подякувати тим, хто пустив його "набити руку" на своїх проектах, через що вони впали жертвами низьких зборів - звісно, якщо він зробив потрібні висновки.