І ще одна комедія, з ідеєю...

Причому ідеєю, котра мене, як людину, яка рано покинула батьківський дім, в деякому розумінні шокувала, оскільки головний герой за своїми переконаннями є моїм повним антагоністом.

Батьки у нього добрі, мама про нього завжди піклується - щоранку на нього чекає відмінний сніданок і випрасуваний одяг, в інші його справи батьки не втручаються - що ще потрібно людині для повного щастя?

Тому Тріпп (Метью МакКоннахі) так і існує - недивлячись на 35-річний вік, він все ще мешкає з батьками, навіть і не думаючи починати самостійне життя, за що його ненавидить природа - як вона це показує - окрема фішка фільму. А оскільки батьки теж люди, і їм в старості хочеться пожити по-людськи, наприклад зайнятися спокійно сексом чи походити собі вдома голим - то вони всяк намагаються випихнути нащадка-переростка зі свого сімейного гніздечка. Спочатку дрібними капостями - наприклад вламуючись у найпікантніший момент заняття сексом з наступною подружкою, потім більш крупними, найнявши спеціаліста з напоумлення - психоаналітика Полу (Сара Джессіка Паркер). У неї така робота - вона закохує в себе несамостійних хлопців, виводить їх з-під батьківської опіки, а потім кидає. Щоправда батьки Тріппа ще не здогадуються, що випадок з їхнім сином виявиться у кар'єрі Поли аж ніяк не типовим.

Як я вже зазначив - подібнй підхід до життя, як у Тріппа, мене дещо шокував. І добре б тільки у нього - його проблема вподальшому виявиться куди глибшою, але у нього є ще два точно таких самих приятеля, таким чином сидіння на шиї у батьків можна вважати у фільмі масовим. И хоч Паркер няким чином не прикладувала руку до сюжету фільма, він в дечому дуже схожий на її серіал "Секс і місто" - іронічним поглядом дівчат,які доросліють раніше, на "великих дітей"- чоловіків. Спостерігати за тим, як вона разігрує, як за нотами, свою стратегію, задурюючи Тріппові голову і ведучи його за руку туди, куди їй потрібно, щоб на останок впасти в калюжу - одне задоволення. А вже як друзі домагалися їхнього воз'єднання - це варто побачити. Всі ці ситуації подані з таким гумористичним віжтінком, що особисто я не сміявся протягом фільму мабуть щонайбільше хвилин десять в цілому.

Окремо стоїть дуже сильна другорядна лінія сюжета з подружкою Поли - Кіт. Вона - це живе втілення "людини з різкими перепадами настрою". Дивитися, як Кіт переходить від своєї постійної меланхолії до вибуху обурення з приводу пташок просто саме по собі приємно, але й актриса Зоі Дешанель тут дуже приваблива, що додало мені задоволення.
Результат - дуже смішна комедія для дорослих у всіх сенсах людей. Ті хто сидять на шиї у батьків скоріш за все не зрозуміють гумору :) А всім іншим - дуже раджу.