Артуро Перес-Реверте: Морські вовки

arturo peres-reverte Вони мріють скоріше вийти на пенсію, щоб ходити на рибалку, коли їм заманеться. Вони знають про море більше, аніж ті зграї морських лисиць, що товчуться на регатах, випинаючи груди в бушлатах від модних дизайнерів. Вони мало розуміються на моді - на такі речі у них просто немає грошей. В кращому разі вони можуть дозволити собі лише скромну барку з вітрилом, ледве здатну витримати пориви левантійця або капризи Атлантики. Вони можуть бути будь-якого віку, але більшість - зрілі люди, від сорока до п'ятидесяти, худі, засмаглі і нервові або, навпаки, огрядні і незворушні. Їх звуть Хінес, Пако, Маноло або ще якось так, без витребеньок. Тижнями безперервно сидять вони в своїх майстернях, конторах і лавках, з нетерпінням чекаючи на вихідний. В суботу вони встануть, як тільки почне розвиднюватись, чи зовсім не лягатимуть, прихоплять кошик з бутербродами і відправляться на пошуки улову. Самі нетерплячі інколи здійснюють вилазки вечорами, після роботи, або піднімаються раніше і поспішають з вудкою на мол, а потім, за кілька годин, коли їх Марія вже метушиться по кухні, готуючи сніданок для малюків, забігають додому, щоб на ходу випити філіжанку кави і покласти в холодильник свіжу рибу до вечері.

Я терпіти не можу, коли тварин - нехай навіть риб - вбивають заради забави, а не для того, щоб вгамувати голод. Проте повинен визнати, що рибаки - вища каста двоногих мисливців. Про річкових риболовів я знаю небагато, а ось за тими, хто виходить на промисел в морі, спостерігаю з дитинства. Ще хлопчиськом я захоплювався чоловіками - жінок серед них мало, - здатними годинами нерухомо сидіти в човні, втупивши погляд в одне місце і чекаючи, коли почне клювати. Ночами, коли ведеш свою яхту вздовж берега, орієнтуючись по маяку в порту, в темноті, трапляється, спалахне ліхтар рибальського човна або промайне вогник цигарки. Іноді з-за хмар виходить місяць, і в його тьмяному світлі можна розгледіти ліс вудок на кормі. Але найдивовижніші з них ті, хто готовий гойдатися на хвилях безмісячної ночі, при світлі ліхтаря, котрого вистачає лиш на те, щоб ти, проходячи, міг помітити їх й увімкнути сигнальні вогні. Якщо налаштувати радіо на дев'ятий канал, можна почути, як вони перекидаються фразами власної умовної мови, щоб не могли підслухати конкуренти: "Скільки у тебе....погано... тут нічого...я там, де зазвичай, тільки трохи далі..." - і все таке. А вранці вони розходяться по будинках, спітнілі й неголені, щоб їх Пепи, Марухи і Лоли, які давно бачити не можуть цю рибу, перетворили улов на недільний обід. По дорозі вони неодмінно зупиняться біля розкішної трьохпалубної яхти, пришвартованої в зоні для важливих персон, і, несхвально хитаючи головою, скажуть своїм товаришам: "Ні, з такого борту вудку не закинеш".

Час від часу кожен з них навіки зарікається наближатися до будь-якого предмету, що навіть віддалено нагадує човен. Але вони все одно продовжують виходити в море, тягнуть із собою онуків, годинами стирчать, спостерігаючи, як рибалять інші, розповідають небилиці, дивляться в небо і передбачають погоду куди точніше за Мальдонадо по телевізору. Вони ревно охороняють свої секрети і ні за що не відкриють їх навіть кращим друзям: бухта, де попалися два морські вугрі, мис, повз який часто проходять косяки риб, мілина, де можна сидіти тижнями. Їх серця належать морю, хоча більшу частину свого життя вони проводять на землі. І хоча ніхто з них в цьому не зізнається, справа зовсім не в улові - все одно вони стануть виходити в море: на рибалку чи просто так. Навряд чи хоч один з них зумів би зрозуміло пояснити, навіщо їм це потрібно. Можливо, тиша, самотність і хвилі підкажуть їм відповідь. До лінії берега - темної смуги в їх житті - залишається майже півмилі.

  
Коментарі читачів

You must javascript enabled to use this form

Іменинники
28 травня
logo
logo

Кайлі Міноуґ (54)
logo
Хостинг та підтримка надані
Украинский портАл Ua-links каталог сайтів Украинская Баннерная Сеть
UA TOP Bloggers BlogMemes.ru