Артуро Перес-Реверте: Шоколад і хабар

Я люблю Мехіко. Мені подобаються його вулиці, їжа, текіла та люди. Тут хлопець з пишними вусами направляє тобі проміж очей "кольт" сорок п'ятого калібру і каже так дуже ласкаво: "Приятелю, дайте мені ваш годинник і кредитки, інакше прямо зараз хтось помре". Не "я тебе вб'ю" або "виб'ю з тебе мізки", ні. Саме так: "Хтось помре". Тобто винен в своїй смерті будеш винятково ти сам, без щонайменшої участі з його боку. Або взяти цих похмурих поліцейських з високо піднятими комірцями, аби ти не зміг разгледіти номери на їх бляхах. Вони мають звичку зупиняти тебе на темній вулиці: "Ані слова, якщо не хочете додати собі проблем". Якщо хочеш піти у своїх справах, доведеться заплатити штраф, яким тобі ніхто не виписував.

Сеалтіель Алатрісте час від часу надає мені шофера, щоб я міг пересуватися по всьому федеральному окрузі, не звертаючись до послуг таксиста. Якось вночі, висадивши мене на розі біля бару Пакіти, Антоніо попросив у мене "двадцять песо, патроне, для поліції". Порушувати міські звичаї я не зважився. Коли через п'ять чарок текіли, наспівуючи "Божественних жінок", я вийшов з бару у супроводі двох похмурих типів, які йшли мною з цілком зрозумілими намірами, виявилось, що Антоніо мав на увазі не міську поліцію в цілому, а цілком конкретну її представницю неосяжних розмірів з величезним пістолетом за поясом. Вона подарувала мені усмішку і зупинила вуличний рух, щоб наша машина могла виїхати, а на дві мої тіні кинула лютий погляд, ніби кажучи їм - цей іспанець був вельми щедрий, так що у нього всі права.

Якщо ви відважні в розумних межах і до того ж щасливі, в Мехіко на вас чекають незабутні пригоди. Як любить казати мій друг, письменник і журналіст Хав'єр Веласко, любитель нічного життя і затятий батяр, "порівняно з цим Кафка - просто провінційний костумбріст". Запитайте у фотографа з "Реформи", на якого одного разу напав грабіжник, а дізнавшись, що його жертва знімає для газети, подумав і попросив: "Тоді зніми мене". І фотограф відобразив його прямо посеред людної вулиці, в гордовитій позі, з "магнумом" сорок четвертого калібру і усмішкою від вуха до вуха. "Якщо моє фото не надрукують, я зроблю з тебе решето", - пообіцяв бандит перш ніж піти. Зрозуміло, фото опублікували - я сам бачив. На першій смузі. З того часу хлопець з сорок четвертим став зіркою свого кварталу.

У Мехіко є й інші сторони. Це унікальне поєднання жорстокості, бідності і гордості, часто в одній і тій же людині. Мені подобається дивитися, як в очах офіціанта спалахує лють, коли дурний ґрінґо, хоч далеко не всі дурні туристи - ґрінґо, приймає його чемність за улесливість. Або як змінюється атмосфера в трущобах, коли під впливом пульки люди моментально скаженіють і хапаються за ножі. Мить - і вони вже готові нарізати тебе на шматки: "Нема значення, що ви сказали. Важливо, що ви мене образили". Врятувати вас може лише пляшка текіли і вчасно сказані слова: "Сеньйори, я іноземець і погано знаю тутешні звичаї, але дозвольте пригостити вас". Тоді з'являється шанс вийти звідти живим, несучи з собою відро місцевої випивки і півдюжини нових імен, включно з прізвиськами, в записнику.

А більше всього мене захоплює гідність тих, хто звик жити серед насильства і вбогості. Кілька днів тому я зупинився в дверях таверни на площі Санто-Домінго, милуючись найганебнішим і найпрекраснішим з того, що Іспанія принесла до Америки: палацом інквізиції і друкарнями XVII століття. До мене підійшла бідна жінка з корзиною. Вона продавала шоколад. Перш ніж торговка встигла відкрити рот, я протягнув їй п'ять песо. Вона суворо подивилася на мене:

- Я не старцюю, сеньйоре. Я продаю шоколад.

Я негайно вибачився.

- Звісно, - відповів я, - а я з великим задоволенням купую, просто зараз мені нікуди його покласти. Давайте, ви віддасте мені його наступного разу.

Це влаштувало жінку, і вона з неймовірною гідністю прийняла мої п'ять песо. А я подумав, що за інших обставин вона запросто могла відняти у мене портфель. Але в Мехіко все відбувається вчасно і так, як повинно відбуватися. Іноді потрібно перетнути океан, сісти на веранді якої-небудь таверни і витратити п'ять песо на те, щоб наново відшукати слова і жести, які Мати-Іспанія - навіть у сучих дітей є матері, а у сук сини - змусила нас напрочуд сильно забути.

 

  
Коментарі читачів

You must javascript enabled to use this form

Іменинники
25 січня
logo
logo

Міа Кіршнер (47)
logo
Хостинг та підтримка надані
Украинский портАл Ua-links каталог сайтів Украинская Баннерная Сеть
UA TOP Bloggers BlogMemes.ru