Канів - Переяслав-Хмельницький
Коротко про Канів, і музей архітектури та побуту в Переяславі-Хмельницькому, включно з музеєм українського рушника.



Після страусів за програмою йшло Шевченкове місто - Канів. Більша частина нашої групи була в ньому завдяки обов'язковим поїздкам за часів навчання в школі - одному мені не пощастило.

Практично одразу в місті ми побачили першу цікавинку - броненосець на колесах під назвою "БП-56"



Звісно, це не сам легендарний БП, який було практично знищено в боях, а залишки підірвано відступаючим екіпажем, а його макет, виготовлений на канівському заводі "Магніт". Щоправда виготовляли якось криво - наприклад не розрахували розміру дул кулеметів "Максим" та бійниць, тому для кулеметів в бійницях вирізані додаткови дірки і вертітися вони там, як повинні за конструкцією, не можуть. А може це так було навмисне зроблено, щоб не крутили відвідувачі :)

Саме місто надзвичайно "зелене", а з гори відкривається чудовий краєвид на лівий берег Дніпра, на якому абсолютно не видно слідів людської діяльності.



Звісно, бути в Каневі і не відвідати могилу Тараса Григоровича - то якось неправильно. Побували і у нього - там затишно, співають пташки і краєвид просто надзвичайний.



Щоправда псують враження бабці, які ще за сто метрів кричать до тебе, щоб ти купив у них цвинтарного вигляду букетики по три гривні, і меморіал, який досі стоїть за будівельним тином. Але це дрібнички.

Дорогою до головної пам'ятки міста можна побачити цілу художню алею, щоправда ми потрапили на неї якраз під час упорядкування. Ці химерні статуї вже публікувалися у [info]yatswish, але хай вже до купи буде.







Виїхали ми з Канева тою дорогою, якою, видно, планувалося владою в нього заїжджати - саме там, на тлі чудового краєвиду Канівського моря, гостей міста зустрічає надпис і пам'ятник.



І останнім пунктом мандрівки був Переяслав-Хмельницький з його відомим "аналогом Пирогово" - містом архітектурних пам'яток, музеїв і заправок КЛО, яких лише при в'їзді в місто було три штуки. Дорога, яка вела від кордону району П-Х до самого міста, була найкращою, яку я досі бачив - пізніше побачив лише ще одну кращу - Бориспільську трасу. Навіть дивно, як можна зробити такі дороги в одному районі, але не мати змоги/розуму/бажання зробити їх в усій країні, включно зі столицею.



Не знаю, кому як, але мені парк видався гіршим за те ж Пирогово - і меншим за площею та кількістю експонатів, і не таким охайним. Враження псувались від самого початку, коли ми були змушені звернути з зелено-березового тунелю в чисте поле і там паркуватися - не з висотою нашої іспанської красуні брати штурмом бордюри і ями, але вибору не було, паркова стоянка розрахована максимум на два десятки машин, ми ж були чи не сотими.






Окрім давніх хаток в парку біля чергового березового гайка стояв пам'ятник єврейському цвинтарю, яке колись було на цьому місці - з написами івритом і російською та чомусь україномовним підписом.



З десятка музеїв, які задекларовано на території, нас не потягло до жодного - і настрою не було, і змучені були дорогою, і взагалі...
Зайшли лише до одного - музею українського рушника, який являв собою дерев'яну церкву, повністю згори донизу завішену вишитими рушниками.



Серед інших експонатів - церкви і будинки





справжні скіфські та половецькі баби і копія Збручанського ідола



і, незважаючи на втому, справжній шок - знайомий з дитинства пам'ятник з рідного білоцерківського парку Петровського, який чомусь перекочував сюди



На цьому мандрівка закінчилась - ми взяли курс на квартиру з її ванною і ліжком. Дорогою побачили, що таке єдина в Україні автострада - Бориспільська траса. Виглядає, звісно, круто, в крайніх двох рядах круті тачки використовують всі можливості своїх двигунів (130 км/год обмеження + 20 км/год без покарання - от всі і йшли там 140-150), круті електронні дисплеї через кожен кілометр, на яких не лише відображались знаки, час, дата та інша інформація, а й стояли камери з радарами, про що нас невтомно повідомляв антирадар. Це, до речі, було вперше за всю дорогу - усі інші даішники, яких ми зустрічали, радарами не користувались принципово - мабуть їх дістали судові позови водіїв - і зупиняли всіх за іншими причинами, причому частували здебільшого за природніми змінами рельєфу дороги в чистому полі, де більшість розганяється більше за дозволені 110 км/год. Втім, про них турботливо попереджали машини, які їхали назустріч, тож хлопцям, мабуть, доводилося регулярно змінювати дислокацію.

Отака вийшла мандрівка - може десь неповноцінно пізнали місця, напевно щось пропустили, змучилися, але це було стократ приємніше за сидіння вдома чи тупе "бухання" на шашликах на травневі свята. До речі шашликів ми таки поїли - просто з'їхали під Таращею в лісок на кілька годин і відсвяткували свою подорож.
  
Коментарі читачів

You must javascript enabled to use this form

Іменинники
25 січня
logo
logo

Міа Кіршнер (47)
logo
Хостинг та підтримка надані
Украинский портАл Ua-links каталог сайтів Украинская Баннерная Сеть
UA TOP Bloggers BlogMemes.ru