Туреччина - 2012: Частина перша - збори, відліт і прибуття
Відпочинок - страшно необхідна штука, особливо для людей, у яких накопичилося майже 100 днів відпустки. Не кажучи вже про те, що якість роботи страшно кульгає, то ще й з дитиною хочеться побути трохи більше, аніж кілька годин на день та два вихідних. Тим паче, що росте ця дитина на диво швидко - не встигаєш зміни фіксувати. Хоча моя дружина намагається - у себе в ЖЖ.


Європа відпала одразу. Судячи з цін там вирішили економічну кризу компенсувати ціною на відпочинок. Залишалося або щось екзотичне, на зразок Тунісу, або старі, перевірені поколіннями українців шляхи до країн фараонів чи османів. В Єгипет не тягнуло через останні події там, в Туніс їхати нас відмовила агентка (і дарма ми не повірили відгукам в інтернеті, а повірили їй - судячи з того, як Ярко переніс півторагодинний переліт він би відмінно пролетів і три години до Тунісу), до того ж там поставало питання харчування і серпневого температурного режиму. Залишилась дорога до Туреччини - попри її банальність і залюдненість "нашим совковим елементом". Втім тут вже я та гугл спрацювали на відмінно - відправили нас до Сіде, на західне середземноморське узбережжя. Чутки в інтернеі не виявились перебільшеними - "нашого елементу" тут майже нема, а через пиятики совків практично відмінений на чорноморському узбережжі режим "все включено" ще є. Як додатковий бонус - специфічний, оскільки включає в себе алкогольні напої лише місцевого виробництва. Виробляють же в Туреччині, як в типово ісламській країні, лише вино, до того ж плодове - досить міцне, терпкувате, але вивітрюється з голови практично моментально, як на мене ним просто неможливо напитись до улюбленого совками свинячого стану. У нас в барі постійно доступний штабель двох видів - біле Beyaz і червоне Kurmizi(якщо я правильно згадав написання) - за один сеанс їжі цей штабель прикінчують повністю, але п'яних нема нікого. Плюс це готель сімейного відпочинку - тому повна відсутність дискотек до ранку, наявний міні-зоопарк, щогодинна анімація, дитячий ігровий майданчик і ще купа всілякого добра для сімей з дітьми.


Кохана за кордоном не була взагалі ніде. Я останній раз був в 1996 в Москві, і в 1987 в Латвії, куди й літав літаком вперше і востаннє. Так що для нас нині - одні відкриття. Пакуємо речі і їдемо. Щодо речей - зауважую вимоги: на закордонні мандрівки 20 кг вантажу на дорослого, 10 - на "інфанта". Ми мандруємо вже не вперше, хоч досі й лише автомобілем, тому вклалися в одну валізу на 19 кілограм, невелику пляжну сумку з необхідними в дорозі дитячими речами та рюкзаком з "особливими цінностями: нещодавно придбаним фотоапаратом Canon 60D (досі забуваю повихвалятися обновкою, вчиненою через зраду ринку дзеркальних фотокамер Олімпусом) та ноутбуком. Четвертий член сім'ї віддається під опіку друзів та няні, за що ми їм страшенно вдячні. Автівка ховається на знайдений в інтернеті дешевий паркінг - рекомендую. Знайти важкувато, але ціни (20 грн за добу + 80 грн за таксі туди-назад) компенсують деякі негаразди. Пригадуючи тризначні ціни на паркування в Борисполі я вже збирався пертися з валізою та дитиною через півміста на маршутку, але інтернет та гугль традиційно врятували :) Дорогою водій-борисполець радо ділиться подробицями про те, що на новий розрекламований термінал, на який під довбане Євро вгепали більше 5 мільярдів гривень, за час чемпіонату було прийнято аж два рейси і тепер він весь стоїть пусткою, оскільки ним користується лише один рейс до Арабських Еміратів.


Пакуємо валізу в плівку (найціннішим там був ярковий горщик, та все ж) - це робиться за по-бориспільському грабіжницьких 30 гривень на спеціальному автоматі, реєструємо електронні квитки на виділених для нашого чартеру касах, чимчикуємо через зону безмитної торгівлі, де народ активно закуповується косметикою, алкоголем та цукерками (здається на цьому основний асортимент duty free й обмежується) і за десять хвилин ми вже в спецавтобусі, який підвозить нас до літака - Airbus A321 компанії WindRose. Ось так він виглядає з вікна терміналу. В терміналі ми були о п'ятій, оскільки виліт рівно о сьомій ранку, щоб встигнути дістатися готелю до полуденної спеки, тому більшості пасажирів довелося прокинутися о третій ранку - подорожуючим з дітьми потрібно до цього бути готовими.


Заздалегідь не заздрю тим, хто після авіакатастроф розбирає тіла за квитками. Вже перед відльотом щонайменше чверть салону сиділа не на своїх місцях - не знаю, як реєстратори роздавали номери, але рейс "сімейний", летять по двоє-троє (здається одинаків не було взагалі), і ціла купа сімей виявляється розділеними. Добре ще коли чоловік з дружиною - але мені довелося поступитися місцем жіночці, якій дали місце в нашій 4 секції, а її восьмирічному сину - в хвості літака, в 53. При цьому й те місце вже виявилось зайнятим черговими перезмінами. Дітей при цьому летіло ніяк не менше третини числа пасажирів, різного віку - від кількамісячних немовлят до підлітків. Діти в польоті діляться на дві категорії - власне діти (від 5 до 16 років), які летять на окремому місці, та інфанти (до 5 років), котрі летять на руках у батька чи матері. Для цього їм видається додатковий дитячий рятувальний жилет та спеціальний додатковий пасок безпеки, котрий потрібно чіпляти до основного паска. Щодо віку - не раджу літати з дітьми віком від півроку до півтора. З немовлятами просто - цицю в рота і воно замовкло спокійне й сумирне. З такими, як Ярко (рік і десять) вже можна поговорити, погратися, відволікти небом та хмарами в неприємні моменти. А от зі вказаним періодом проблеми - воно вже рухається, але ще нічого не розуміє, в першу чергу чому його пристебнули і тримають. Звідки - крики, сльози і плач. Та й взагалі незрозуміло, що дитині до 1.5 року робити в закордонних поїздках. Як на мене - це не найкраще для нього.


Всередині в літаку досить чистенько, хоча помітно, що для нього це далеко не перший рейс - по світлому пластику такі речі видно дуже добре. Перший політ у нашого лайнера відбувся в 2006-му році, взагалі ж "Роза вітрів" почала першою використовувати на таких маршрутах нові європейські літаки. Сидіння - досить просторі, з коментарів в інтернеті я очікував гіршого. Хоча з моїми 188 таки було трохи тіснувато, особливо з опущеним столиком для їжі. Нас відвозять на злітну смугу, літак рвучко, аж втисло пасажирів в крісла, набирає швидкість, відривається і йде поза хмари. Пасажири аплодують. Температура за бортом, якщо вірити капітанові, -50 градусів, висота 10700 метрів, летіти близько 130 хвилин. Менше, аніж їхати до Білої Церкви в годину пік, а тим паче до якогось там Криму якимись там Хундаями.


Через деякий час стюарди розносять їдло - нічого особливого, виключно перебити апетит до приїзду: млинці з грибами та картоплею, квасоля, оливка, перець, булочка, масло, сир з ковбасою. На додачу - чай, кава чи соки. Не забувають спробувати щось продати з д'ютіфрішних товарів. Втім, як на мене, їм це поганенько вдається - кому потрібно, той закуповується ще в аеропорту відльоту. Та й часу нема - не встигаєш відчути щось від польоту, як вже повідомляють про приземлення - ледь встигаю відзначити, але не сфотографувати, неозорі, просто таки безкраї плантації білих теплиць - тих самих, в яких на піску та глині вирощують помідори і огірки, що ними потім турки цілий рік годують населення "головної житниці світу".

 

Аеропорт Анталії крутіший Борисполя вже тим, що в ньому нема автобусів - пасажири сходять через рукави-коридори. І ще там є прямо посеред зали зелена зона та дитячий ігровий майданчик - спробуйте уявити, коли в Борисполі подумають про те, що робити під час очікування з дитиною. А от туалети - паскудні. Совок найстрашнішого зразка, у нас в торгівельних центрах вже давно набагато кращі. Черга на реєстрацію, похмурий турок із десятикратним перепитуванням, як же правильно пишеться ім'я "Яромир", яке в паспорті заштампували до невпізнання, і ми на вулиці. В обличчя б'є гаряче нагадування про те, що надворі серпень, а ми стали на 1500 кілометрів ближче до екватору. Годинна поїздка в автобусі з благословенним кондиціонером - і ми на місці. Готель 4* "Club Belinda Beach" (не плутати з просто Беліндою в тому ж місті - то просто готельний корпус, далеко від моря).

  
Коментарі читачів

You must javascript enabled to use this form

Іменинники
22 липня
logo
logo

Франка Потенте (43)
logo
logo

Ріс Іванс (49)
logo
logo

Джон Легуізамо (53)
logo
logo

Віллем Дефо (62)
logo
logo

Денні Гловер (71)
logo
logo

Теренс Стамп (78)
logo
Хостинг та підтримка надані
Украинский портАл Ua-links каталог сайтів Украинская Баннерная Сеть
UA TOP Bloggers BlogMemes.ru